Він узяв мою руку і притис до своїх гарячково палаючих грудей. Крізь футболку я відчувала, як під моєю долонею ритмічно б’ється його серце.

— Нормальні люди не можуть так стрибати на мотоциклах, як ти, — він легенько усміхнувся. — Нормальні люди тікають від почвар, Белло. А я ніколи не говорив, що нормальний. Я просто людина.

Сердитися на Джейкоба і далі було неможливо. Забравши руку з його грудей, я всміхнулася.

— Як на мене, ти зараз дуже схожий на людину, — мовила я.

— Я почуваюся людиною, — він подивився крізь мене, блукаючи поглядом десь далеко. Його нижня губа затремтіла, і він сильно її прикусив.

— О Джейку, — прошепотіла я, простягаючи до нього руку.

Саме за цим я сюди прийшла. Саме заради цього я витримаю будь-який прийом, який чекає на мене вдома. Бо за облудою гніву та сарказму було видно, що Джейкоб страждає. І зараз це можна було прочитати в його очах. Я не знала, як йому допомогти, але знала, що маю спробувати. Це було більше, ніж просто борг перед ним. Бо його біль був і моїм болем. Джейкоб став частинкою мене, і наразі цього було не змінити.

РОЗДІЛ 5. ІМПРИНТИНГ

— То як справи, Джейку? Чарлі казав, що у тебе зараз скрутні часи… Є зміни на краще?

Його тепла рука діткнулася моєї.

— Все не так погано, — сказав він, але глядів убік.

Він повільно пішов назад до стовбура-лавочки, дивлячись під ноги на різнокольорові камінці, й потягнув і мене за собою. Я присіла на наше дерево, а він опустився поруч на мокрий кам’янистий берег. Мабуть, так йому було легше ховати обличчя. Він узяв мене за руку.

Я почала балакати, аби заповнити тишу.

— Скільки часу минуло, відколи я тут була востаннє! Мабуть, я багато чого проґавила. Як Сем з Емілією? А Ембрі? А Квіл?…

Я зупинилася на півслові, згадавши, що Джейкобів друг Квіл був делікатною темою.

— А, Квіл, — зітхнув Джейкоб.

Значить, це сталося — Квіл приєднався до зграї.

— Мені шкода, — промовила я.

Але на моє здивування, Джейкоб пирснув.

— Лише йому цього не кажи.

— Що ти маєш на увазі?

— Квілу не потрібне співчуття. Якраз навпаки — він почувається пречудово. Він у захваті.

Я відчувала, що нічого не розумію. Всі інші вовки були страшенно засмучені через те, що їхній товариш розділить їхню долю.

— Як же так?

Джейкоб підвів голову і з усмішкою подивився на мене.

— Квіл гадає, що це найкрутіша річ, яка з ним сталася. Частково через те, що нарешті стало зрозуміло, що ж відбувається. І він дуже радий, що знову з усіма дружить — тепер уже, так би мовити, зсередини, — Джейкоб знову пирснув. — Але не варто дивуватися. Це так схоже на Квіла.

— Йому це подобається?

— Чесно кажучи… як і більшості з хлопців, — поволі зізнався Джейкоб. — Звісно, у цьому є свої переваги — швидкість, свобода, сила, відчуття… родини. Ми з Семом єдині, хто почувався через це нещасними. Сем давно це пережив, а я от… на стадії пелюшок, — Джейкоб засміявся сам до себе.

Як же багато я не знала!

— А чому ви з Семом не такі, як решта? А що пережив Сем? А чому це з ним сталося? — питання сипалися з мене без жодної перерви на відповіді, і Джейкоб знову засміявся.

— Це довга історія.

— Моя розповідь також була довгою. Крім того, я не поспішаю повертатися, — відказала я і поморщилася на саму думку про неприємності, які чекають на мене вдома.

Він зиркнув на мене, почувши приховані нотки в моїх словах.

— Едвард розсердиться на тебе?

— Так, — відповіла я. — Йому дуже не подобається, коли я роблю речі, які, на його думку… ризиковані.

— Такі, як гуляти з вовкулаками.

— Ага.

Джейкоб знизав плечима.

— То не йди. Я посплю на канапі.

— Краще не треба, — попрохала я. — Бо тоді він буде мене розшукувати тут.

Джейкоб напружився, а потім безрадісно посміхнувся:

— Справді буде?

— Можливо, якщо він вважатиме, що мені загрожує небезпека.

— Моя пропозиція залишається в силі.

— Будь ласка, Джейку. Мене це просто вбиває.

— Що саме?

— Те, що ви двоє так прагнете прикінчити один одного! — сказала я з серцем. — Це не дає мені спокою. Чому ви не можете поводитися, як цивілізовані люди?

— Він прагне мене прикінчити? — запитав Джейкоб зухвало, ні на йоту не розчулений моїми скаргами.

— А ти хіба ні?! — я усвідомила, що зірвалася на крик. — Принаймні він поводиться тут по-дорослому. Він знає, що заподіявши шкоду тобі, зашкодить мені — а цього він ніколи не зробить. А тобі, здається, на мене абсолютною начхати!

— Ага, звісно, — пробурмотів Джейкоб. — Він цілковитий пацифіст.

— Ух! — я вирвала долоню, яку він тримав, і відвернулася. А потім, підтягнувши коліна до підборіддя і міцно обхопивши їх руками, спрямувала погляд до обрію. Всередині все клекотіло.

Джейкоб декілька хвилин сидів мовчки. Зрештою він підвівся з землі та присів поруч, пригорнувши мене за плечі. Я струснула його обійми.

— Вибач, — сказав він примирливо. — Я постараюсь виправитися.

Я не відповіла.

— Ти ще хочеш почути про Сема? — запитав він.

Я знизала плечима.

— Як я вже казав, це довга історія. І дуже… дивна. Взагалі в цьому новому житті багато дивного. Я не мав часу, щоб і половину тобі розказати. А те, що сталося із Семом… не знаю, чи мені вдасться це коли-небудь правильно пояснити.

Всупереч роздратуванню, його слова пробудили в мені цікавість.

— Я слухаю, — буркнула я сердито.

Краєчком ока я помітила, як він посміхається.

— Сему було набагато тяжче, аніж нам. Бо він був першим, і нікого не було поруч, аби пояснити, що відбувається. Семів дід помер іще до того, як онук народився, а батька він ніколи не знав. Ніхто не міг розпізнати ознак. І першого разу, коли це сталося — вперше, коли він перевтілився, — він гадав, що збожеволів. Йому знадобилося два тижні, аби заспокоїтися настільки, щоб перевернутися назад.

Це було ще до того, як ти переїхала до Форкса, тому ти не можеш пам’ятати. Семова матір та Лі Клірвотер змусили лісових рейнджерів та поліцію розпочати його пошуки. Люди вважали, що він потрапив в аварію абощо…

— Лі? — здивувалася я. Лі була дочкою Гаррі. Звук її імені наповнив моє серце жалем. Гаррі Клірвотер, з яким Чарлі дружив усе життя, помер минулої весни від серцевого нападу.

Джейкобів голос змінився, став нижчим.

— Так. Лі з Семом кохали одне одного в школі. Вони почали зустрічатися, коли вона тільки перейшла в старшу школу. Коли він зник, то вона просто місця собі не знаходила.

— Але він та Емілія…

— Я ще дійду до цього — це частина історії, — сказав Джейкоб, а потім повільно втягнув повітря й одним махом видихнув.

Яка я була дурна, припускаючи, що до Емілії Сем більше нікого не кохав. Більшість людей закохуються та розлюблюють не один раз за своє життя. Просто я завжди бачила Сема разом з Емілією і тому не могла уявити його з кимось іншим. А ще він так на неї дивився… Це нагадувало мені той погляд, який іноді спалахував у Едвардових очах, коли він дивився на мене.

— Сем повернувся, — продовжив Джейкоб, — але нікому не розповідав, де був весь цей час. Почали ходити чутки, в більшості про те, що він вляпався в якусь історію. А потім одного дня Сем з’явився перед Квіловим дідусем, коли Квіл Атеара-старший гостював у місіс Юлі. Сем потиснув старому руку — Квіл-старший мало не зомлів на місці, — Джейкоб не стримався від сміху.

— Чому?

Джейкоб торкнувся долонею мого обличчя й обернув його до себе — він нахилявся до мене ближче і ближче — зрештою між нами залишалося декілька дюймів. Від його долонь струменів такий жар, наче у нього була гарячка.

— Ох, — вимовила я, ніяковіючи від того, що його обличчя було так близько від мого і його дотик обпікав шкіру.

— У Сема піднялася температура, — Джейкоб знову засміявся. — Семові долоні палали, наче він потримав їх над розжареною плитою.

Джейкоб був так близько, що я відчувала його теплий подих. Невимушеним жестом я підняла руку, аби прибрати його долоню з обличчя, але діткнулася до неї ніжно, щоб не образити його. Він усміхнувся і відхилився назад — моя спроба вдавати безтурботність зазнала невдачі.